Білицька бібліотека-філія №4

                     
         Патріотичний сторітелінг «З Донбасом у серці» з Олександром Олексійовичем Луциком, земляком, шахтарем на пенсії, активістом Майдану, волонтером і просто людиною з козацькою сутністю відбувся у бібліотеці-філії № 4 першого серпня для працівників бібліотеки та юнацтва.
«Олександр Олексійович Луцик народився 22 лютого 1958 р. у м. Добропілля Донецької області. Працював на різних шахтах Донбасу ("Україна", "Краснолиманська", "Родинська", "Південнодонбаська №3", "Південнодонбаська №1"), а також в Росії на шахті "Єнісейська". Олександр Олексійович заснував та очолив профспілку шахтарів-бандерівців шахти "Південнодонбаська №1" м. Вугледар. Був активістом двох Майданів (Помаранчева революція 2004 та Революція гідності 2013-14). Під час АТО - волонтер, а згодом - доброволець. Зараз на пенсії. Вважає шахтарську працю та війну тими важливими заняттями, в яких чоловік здатен пізнати сутність свого буття», - з Віртуальної виставки історій життя "Шахтарські історії", 2016.
              Високий, статечний, впевнений, позитивний, сильний духом, гуморист, справжній патріот держави – неньки – це все він, Олександр Луцик. Його життєві історії підкорюють своїм не пафосним дійством, яскраво малюються візуальними образами. З участю у Майдані Олександр почав писати сторінку нової доби свого життя. Адже ж він не міг уявити, що будучи вже пенсіонером, дідусем за статусом, доведеться боронити розуми, душі й чужі життя, які на фоні подій стають рідними, від агресора. «Як можна було не вийти на захист молоді, студентів, яких били, як я власними очима бачив, як жорстоко це відбувалося?! Це ж яким треба бути, щоб, дивлячись на кров невинних дітей, не стати на їх захист?! Не всіх же навіть знайшли… Ким би я був після цього?» - каже О.Луцик. А слідом гумористичні – крізь сльози – спогади з майдану, адже «без гумору протягнеш ноги, дивлячись на дійсність, бо жити не схочеться». Ось де козацький гумор з минулих часів знаходить собі вихід! За пролетівший ластівкою час ми почули, мабуть, сотню, як не більше, історій з життя майданівців та волонтерів – добровольців. Слухаючи, самі бачили та захищали людей від водометів, куль  снайперів, нелюдського побиття, дивилися в останній раз в очі тих, хто не за покликом власної долі,а з примусу інших, перестав топтати життєвий ряст двадцять першого століття, розбирали бруківку, передаючи її вервечкою сотень рук. Віра та надія у людяність, перемогу та процвітання повинні справдитись. Бо інакше просто не може бути.
Стилізовані під вишивку рушники, хліб – сіль, гарячий чай примусили забути за літню спеку, а то й обдавали памороззю від почутого. На добрі спогади про зустріч Олександр Олексійович подарував читачам бібліотеки книги українських письменників. А допоміг знайти йому стежку до нашої бібліотеки Олександр Мазуренко. Чи бувають події чи зустрічі випадковими? Хто знає. Але ми, бібліотекарі, раді таким знайомствам.

Подібні новини: