Неділя, 05.04.2020, 22:01 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Каталог статей

Головна » Статті » Літературний клуб «Друкарська братія» » Члени клубу

Григорій Заварзін

Григорій Іванович Заварзін народився 1 травня 1940 року в селі Ніконорівка Добропільського району. Він з молоком матері ввібрав в себе любов до рідної землі, до людей, що живуть поряд.

У газеті «Новий шлях» почав друкуватися з 1967 року. Так читачі мали змогу ознайомитися з його віршем-піснею «Корабли уходят в даль морскую». До речі, особливістю творчості поета є те, що більшість своїх віршів він кладе на музику, сам виконує свої чудові пісні під власний акомпанемент на баяні.

Можливо, саме тому любов до свого міста переплітаєть­ся у поетичних творах Григорія Івановича з любов'ю до матері. Так, у вірші «Добропілля — краю рідний» він з дитячою наївністю говорить: «Я люблю тебе всім серцем, як рідную маму».

Григорій Заварзін пише як російською, так і україн­ською мовами.

На сторінках газети, у «Крилах» один за одним з'явля­ються його вірші. Такі, як «Моя Україна», «Зізнання мамі», «Моя доля», «Мамі», «Ритм життя» — знали в той час майже всі школярі. Поет часто зустрічався з ними.

Тож не дивно, що поети-початківці в знак поваги і пошани присвячували йому свої перші вірші:

В сиром забое Белицкой шахты
Поззии теплится светлый луч —
Заварзина подьемочная яхта
На пристань «Крилья» держит путь.

Працюючи машиністом підйому шахти ім. XXI з'їзду КПРС, він, як і належить гірнику, з гідністю пише про свою шахту: «Она всегда мне дом родной».

У своїх поезіях Григорій Заварзін також торкається військово-патріотичної тематики:

Чтоб в чистом поле распластался
Не взрывом вспахан чернозём.
...Вот почему я жить остался
И лить затем мы все живём!

Читача приваблює у віршах Григорія Заварзіна щирість почуттів і глибокий зміст. Без сумніву, для всіх нас можуть бути прикладом такі святі слова:

Мать и Родина — святыни.
Трижды  проклят, кто их предал.

  

МОЙ ГОРОД                                                                                                        

На исходе горячее лето,
Золотится хлебами приволье.
И живу я, мечтою согретый
О любимом моем Доброполье.

С ним в далекие юные годы
Неразлучен я был ни на миг.
Помню школьные наши походы,                                                                      
О которых сложил первый стих.

А потом, повзрослев, я уехал —
Потянуло в небесный простор...
И осталася памятной вехой
Биография жизни простой.

И вот снова сюда, в этот город,
Я вернулся спустя много лет...
И шагаю по улицам гордо,
А в глазах моих — радости свет...

 

ГВАРДИЯ ТРУДА                             

Когда меня на низ уносит клеть,
И вскоре я шагаю под землею,
Меня встречает лабиринтов сеть,
Не виданных нигде пока что мною.

Об этом не дано мне было знать...
Лиц запыленных ощущаю взоры,
Но я хотел бы должное отдать
Всем тем, чье имя гордое - шахтеры.

Хотел бы преклониться перед ними,
За честь считая руку им пожать,
Ведь на своих плечах неутомимых
Они готовы шар земной держать.

И вдруг подумал я с каким-то жаром,
(А душу бередило ним всегда),
Что этих вот людей у нас недаром
Назвали гордо гвардией труда.



Нравится

Подібні новини:


Категорія: Члени клубу | Додав: admin (05.11.2011)
Переглядів: 1182 | Теги: члени літературного клубу | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]