Білицька бібліотека-філія №4
Каталог статей
| Головна » Статті » Літературний клуб «Друкарська братія» » Члени клубу |
Григорій Заварзін
 Григорій Іванович Заварзін народився 1 травня 1940 року в селі Ніконорівка Добропільського району. Він з молоком матері ввібрав в себе любов до рідної землі, до людей, що живуть поряд. У газеті «Новий шлях» почав друкуватися з 1967 року. Так читачі мали змогу ознайомитися з його віршем-піснею «Корабли уходят в даль морскую». До речі, особливістю творчості поета є те, що більшість своїх віршів він кладе на музику, сам виконує свої чудові пісні під власний акомпанемент на баяні. Можливо, саме тому любов до свого міста переплітається у поетичних творах Григорія Івановича з любов'ю до матері. Так, у вірші «Добропілля — краю рідний» він з дитячою наївністю говорить: «Я люблю тебе всім серцем, як рідную маму». Григорій Заварзін пише як російською, так і українською мовами. На сторінках газети, у «Крилах» один за одним з'являються його вірші. Такі, як «Моя Україна», «Зізнання мамі», «Моя доля», «Мамі», «Ритм життя» — знали в той час майже всі школярі. Поет часто зустрічався з ними. Тож не дивно, що поети-початківці в знак поваги і пошани присвячували йому свої перші вірші:
Працюючи машиністом підйому шахти ім. XXI з'їзду КПРС, він, як і належить гірнику, з гідністю пише про свою шахту: «Она всегда мне дом родной». У своїх поезіях Григорій Заварзін також торкається військово-патріотичної тематики:
Читача приваблює у віршах Григорія Заварзіна щирість почуттів і глибокий зміст. Без сумніву, для всіх нас можуть бути прикладом такі святі слова:
МОЙ ГОРОДНа исходе горячее лето, Золотится хлебами приволье. И живу я, мечтою согретый О любимом моем Доброполье. С ним в далекие юные годы Неразлучен я был ни на миг. Помню школьные наши походы, О которых сложил первый стих. А потом, повзрослев, я уехал — Потянуло в небесный простор... И осталася памятной вехой Биография жизни простой. И вот снова сюда, в этот город, Я вернулся спустя много лет... И шагаю по улицам гордо, А в глазах моих — радости свет... ГВАРДИЯ ТРУДАКогда меня на низ уносит клеть, И вскоре я шагаю под землею, Меня встречает лабиринтов сеть, Не виданных нигде пока что мною. Об этом не дано мне было знать... Лиц запыленных ощущаю взоры, Но я хотел бы должное отдать Всем тем, чье имя гордое - шахтеры. Хотел бы преклониться перед ними, За честь считая руку им пожать, Ведь на своих плечах неутомимых Они готовы шар земной держать. И вдруг подумал я с каким-то жаром, (А душу бередило ним всегда), Что этих вот людей у нас недаром Назвали гордо гвардией труда.
Подібні новини: | ||||
| Переглядів: 1663 | Теги: | Рейтинг: 5.0/1 | ||||
| Всього коментарів: 0 | |
