Білицька бібліотека-філія №4

- Пані Христино, у Львові Ви не вперше. І свій портрет міста, вочевидь, маєте. Запропонуйте нам кілька штрихів!
- Львів – це моя книга. Так-так, в ній чимало закладок мого життя. Це місто молоді і студентства моїх батьків. Мама закінчила Львівський університет імені Івана Франка, а батько — Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій.
Моя читацька історія має багато паралелей, але усі дороги перетинаються у Львові. Сюди завжди хочеться їхати, бо це місто відкритого менталітету. До Львова кожен приїздить за своїм, але всі тут обов'язково знайдуть те, що шукають. Мені подобається міжконфесійна і міжрасова толерантність Львова. Можна навіть сказати: Львів – глобальне місто порозуміння. Це по-справжньому демократичний світ.
Для мене важливо, що Львів — це інтелектуальне, творче місто форумів і фестивалів – і аж ніяк не ярмарок. Це місто-бесіда. Погоджуюсь із тезою, що Львів — перш за все місто прекрасної музики і добрих книжок. Ян Матейко правий: до Львова дійсно простягається Європа!

- До речі, і на самому Форумі було чимало європейців. З ким Вам вдалося поспілкуватися?
- Я знаю, що британський письменник, почесний гість цьогорічного Форуму ДіБіСі П’єр і польський видавець журналу «Література у світі» Пьотр Зоммер, наприклад, завітали в Україну вперше. Цікаво мені було почути, що думає про Львів Зиновій Тканко, молодий український мистецтвознавець, який уже встиг попрацювати в Італії і Польщі. Він високо оцінив толерантність Львова, адже тут на кожному кроці можна почути різні мови, тут безліч туристів з різних країн – тому Львів по праву завоював собі статус столиці культурного спілкування.
Великою кількістю людей на українському книжковому Форумі був вражений і норвезький письменник Гюнстейн Бакке. У нього на батьківщині більш поширена практика влаштовувати такі події частіше і не так масштабно. Але пієтет перед книжками об’єднує українців і норвежців: люди вважають ознакою престижу й доброго смаку багаті домашні бібліотеки. До того ж, за словами пана Бакке, норвежці досить-таки прискіпливі у виборі книжок: переважно читають твори нобелівських лауреатів.

- Перший Національний так зацікавився Форумом через велику кількість іноземних гостей?
- Наш телеканал завжди уважний до таких стратегічних подій в державі. Важливо, що ідея висвітлення Форуму видавців була відразу підтримана генеральним директором Єгором Андрійовичем Бенкендорфом. На Форумі працювали журналісти Першого, готували сюжети до випусків «Новин, «Підсумків дня» і «Підсумків тижня». Наші кореспонденти зізнаються, що матеріалів у них достатньо і для подальших програм. Сподіваюся, вже найближчим часом вийде «Книга.UA» з підсумками Форуму.

- Головна редакція Першого Національного теж не відсиджувалася осторонь! Цього року Ви увійшли до складу журі для визначення найкращої книжки року. Чому все-таки не вдалося обрати одну-єдину?
- Важко відповісти. Тим паче, що достойники були! Мене тішить, що книжка, яку обрала особисто я, опинилася на першому місці за кількістю голосів. До гран-прі не вистачило лише трішки. Склалося так, що мої враження багато в чому збіглися з позицією колег, причому – міжнародних. Окрім українців найкращу книжку обирали представники Чехії, США і Польщі. Але те, що не маємо одного переможця, до певної міри показово. Це означає, що в нашому саду зацвіло багато квітів!
Кілька слів скажу про саму процедуру. Спершу книжки розглядалися у невеличких групах фахівців у різних галузях (журналісти, літературознавці, мистецтвознавці тощо), які сформували Малі журі. Потім, на другому етапі, – у Великому журі. Загалом майже сотня людей обирала з понад трьох сотень претендентів. Тут власні симпатії вирішальними бути не могли, адже організатори залучили найкращий досвід європейських демократій: спрацювали анонімність, об’єктивність і незаангажованість. Результат – маємо 18 найкращих. Серед них перше місце посіла «Мальована кераміка Косова і Пістиня ХІХ – початку ХХ століть» – прояв дійсно титанічної багатолітньої роботи справжніх фанатів своєї справи. Це ціла мальована історія України: ретельно зібрано кахлі, свічники, тарелі з приватних колекцій України і Польщі.

- Пані Христино, які книжки Ви ще для себе відзначили?
- Серія газети «День» «Бронебійна публіцистика» – дуже якісна і влучно зроблена добірка захалявних книжечок, які варто читати з олівцем у руках. Костомаров, Драгоманов, Куліш, Шевельов, Стус, Липинський – тут є всі, кого сучасним українцям, особливо молоді, варто знати. Сподобався «Кобзар» з ілюстраціями завжди винахідливої Софії Караффи-Корбут, видання «Костянтина Малицька. Твори».
Серед книжок для дітей, перш за все, – «Таємний сад» Френсіс Бернет і «Сто казок», видані Іваном Малковичем. До речі, такої великої кількості стендів з книжечками для малечі ще не було! Ба більше — цей Форум показав видавничі експерименти. Як Вам чорно-білі книжки для дітей, або, наприклад, книжечки-рушнички, видання у формі іграшок, хаток чи ребусів? Усе це можна було побачити й купити на Форумі, до того ж, порівняно зі звичайними цінами у книгарнях — майже удвічі дешевше.

- Якщо удвічі дешевше, то це мабуть означає, що батьки привезуть своїй малечі удвічі більше книжкових сюрпризів!
- Чому привезуть? Я помітила, що на самому Форумі уже було багато дітей. Цього року головна книжкова подія стала сімейним святом. Так приємно було дивитися, як батьки з дітками підходили до «Видавництва Старого Лева», наприклад, і разом з видавцями обирали книжки. Маленькі читачі дуже активні у виборі! Для них книжечка ще не дуже далека від іграшки, тому одразу має прийтися до душі. Подумати лишень, це ж скільки зусиль потрібно докласти автору, психологу, художнику, видавцю, аби маленькі рученята потяглися до вашої книжки! Це справжнє мистецтво і Божий дар.

- Форуму вже 19 років. Вміти організувати його – теж Божий дар?
- Сила цього Форуму в тому, що він має такого патрона, як Олександра Коваль – мудру, загадкову, одержиму своєю справою жінку. Вона вміє організовувати людей навколо себе. Молодь, десятки волонтерів хочуть їй допомагати. Хочуть, тому що поважають розум, начитаність, позицію пані Олександри. Вона знає, хто у світі зараз актуальний, кого запросити на Форум, хто стане хорошим промоутером України. І що важливо, вона знає, як і чим зацікавити цих людей. Поєднати читачів, видавців, меценатів і владу в одному флаконі – практично неможливо. Але Олександрі Коваль вдається. І от уже 19 років поспіль…

- У чому еліксир вічної молодості Форуму видавців? Сюди їдуть за дешевими книжками?
- Аура Форуму креативна, повчальна, розкішна, палацова! Бо ж Форум відбувається у серці Львова, у палаці Потоцьких – свого часу однієї з найбагатших родин не лише на українських, а й на польських землях.
Кожен тут знайде все, що хоче. Але їдуть не просто на Форум видавців, їдуть до Львова. Ну от, ми знову повертаємось до міста! Воно перетягує на себе увесь чар. Така вже його магія: якщо щось відбувається у Львові, визначальним виявляється саме Львів. Для події це вже найкраща реклама.
Форум видавців чудово вписався у атмосферу Львова. Тому місто прийняло його. Мені здається, варто віддати йому належне і на афішах писати: «Форум відбувається під патронатом Львова».
Для мене дуже важливо, що Форум видавців працює на завтра. Він проти банальщини. Лише найвищий естетський рівень! Ніхто тут не рве вишиванки на грудях і не накручує оселедці на вуха! Спостерігала за одним кіоском, де продавали дешеві базарні листівки «вітаю-бажаю», «помру-не забуду» – люди й не думали підходити. Збути залежаний крам на Форумі видавців не вдасться!
За роки переконалася: на Форумі не домінує комерційна складова. Ті, хто не приймають духу Форуму, просто не беруть в ньому участі. На щастя, таких не багато. Завдяки зусиллям організаторів за роки тут виробилося своє фахове сито: до уваги потрапляє лише важливе, другорядне відсівається. Тому й буває так важко обрати найкращу книгу!
Пригадую слова чудової дитячої авторки Лесі Ворониної: «Яку ж треба мати віру в українського читача, аби дійти від 47 видавництв на початку (1994 р.) до понад трьох сотень із 16 країн тепер!» І яке мистецтво, додам, об'єднати навколо Форуму читачів, владу, видавців, меценатів…

- Іще Форум об’єднується навколо постатей. Цього року – Сковорода і Шульц. Для Вас таке поєднання вдале?
- Їх поєднали перш за все за датами: 290 років від дня народження Григорія Сковороди і 120 років від дня народження й 70 – трагічної загибелі Бруно Шульца. Але магія цифр – лише верхівка айсберга. Мені близький цей тандем завдяки тематиці мандрів. Вони жили у різний час, мали дуже відмінні долі, асоціюються з різними куточками України. Але обидва мандрували. Такі люди змушують замислитися, чому постаті з попередніх епох досі актуальні. Вільнодумство Сковороди і Шульца має багато відповідей на сучасні запитання. Дошукуватися їх – справжнє інтелектуальне задоволення.

- Наступного року – річниця Форуму. Ваші прогнози: яким його побачать відвідувачі?
- Доки є люди, зголоднілі на книжки, буде і видавничий Форум. До Львова їдуть саме такі. Наступного року – 20 річниця. Що це означає? Нові сподівання і нові можливості. В Україні добре пам’ятають, вересень – місяць львівського Форуму. Пору обрано чудово: школярі вже знають, які підручники їм потрібні для навчання, студенти теж визначилися з книжками. Сезон гарячих літніх відпусток скінчився, а робочий час іще не у розпалі. Тож книголюби їдуть на оксамитовий сезон саме сюди, купатися у теплому й привітному морі книг, людей, музики і такої-от кави з апетитними львівськими пляцками!

Спілкувалася Надія Петруньок